Після повномасштабного вторгнення вони добровольцями пішли на війну. Пройшли бої на Херсонщині та Луганщині, відновилися після поранень і знову у строю. У пресслужбі військової частини 3011 Національної гвардії України розповіли про бойовий і життєвий шлях двох рідних братів – нацгвардійців.
Читайте також: «ми воюємо вдвох, це мотивує боротися до перемоги»: історія батька і сина з Кривого Рогу, які разом стали на захист Батьківщини
З різницею у віці у два роки чоловіки завжди будували своє життя десь поруч: жили, навчалися, створювали родини в одному місті, обидва за покликом - технарі. Андрій був головним інженером на підприємстві, Олександр працював у логістичному бізнесі.
Повномасштабна війна застала їх під час реалізації серйозних виробничих завдань. Але в лютому 2022 року вони прийняли одностайне рішення піти до військкомату та поповнити лави добровольців: ворог був на підступах до рідного міста. З перших днів російської навали Андрій вступив до лав Національної гвардії, а через кілька місяців Олександр приєднався до нього.
Фото в/ч 3011 Нацгвардії України
Вже у жовтні 2022 року Андрій та Олександр брали участь у деокупації Херсонської області у складі Сил оборони. Вони згадують, що попри меншу щільність вогню противника на Херсонщині, аніж згодом на Луганщині, ризиків було чимало: це і заміновані ділянки, і ДРГ, і артилерійські обстріли. Новоолександрівка, Золота Балка, Михайлівка, Хрещенівка – у цих та інших населених пунктах Херсонської області забезпечували безпеку, зачищали від ворожих елементів, не допустити мародерства та проникнення диверсантів.
Фото в/ч 3011 Нацгвардії України
У лютому 2023 року у долі братів з'явилася нова бойова сторінка: вже на східному напрямку, поблизу Кремінної. Тут вони виконували завдання з оборони рубежів та відсічі збройної агресії росіян.
«Це було Серебрянське лісництво. Там не припинявся масований мінометний обстріл, ворог підтягнув танки, працював по нашим позиціям на повну», - згадує Андрій.
«Тоді вразив контраст: ще ранком ми виїжджали з мирного тихого міста, а через кілька годин потрапили у вогняне пекло. Разом з побратимами відбивали атаки ворога усіма наявними засобами, працювали максимально. На адреналіні не відчували страху, кожен прийшов сюди добровільно і виконував поставлену задачу: знищити ворога», - говорить гвардієць.
Олександр був на невеликій відстані від Андрія, і, підсвідомо, брати переживали один за одного. Як виявилося, не дарма. Під час обстрілів обидва отримали мінно-вибухові травми. Андрій – акубаротравму, Олександр – осколкове поранення кінцівки.
Брати відмічають, що тоді відмінно відпрацювали побратими з розвідки, забезпечили безпечну евакуацію усіх загиблих та поранених. Вони говорять: «До смерті звикнути неможливо, ніколи. На час бою емоції відключені, ти зосереджений на завданні. Потім вже приходить і біль, і сум, і співчуття. Але ми ніколи не зупинимо боротьбу, в пам'ять тих, хто поліг».
Фото в/ч 3011 Нацгвардії України
Після лікування та реабілітації Андрій та Олександр знову в строю. Цивільні робітники до повномасштабної війни, які ніколи не брали до рук зброї, тепер – загартовані у боях, досвідчені військові.
За особисту мужність та героїзм Андрій та Олександр були нагороджені медалями «Захиснику Вітчизни». Вони серед тих, про кого майбутні покоління українців читатимуть у книгах історії та згадуватимуть із захопленням та вдячністю.
Раніше ми писали: відтепер іноземці зможуть служити в лавах Нацгвардії України: указ Президента.