Військова частина 3011, що у Кривому Розі поділилась історією гвардійця, з позивним «Лісник» про бої під Новомихайлівкою під час повномасштабного вторгнення.

25 лютого Олександр, так звати гвардійця, вже був у військкоматі, а наступного дня його розподілили у частину Нацгвардії: «Я вже мав бойовий досвід, тому сумнівів щодо прийнятого рішення не виникало», - розповідає гвардієць Олександр з позивним «Лісник». Одна із позицій військових знаходилася в районі Новомихайлівки, на Донеччині. Цей напрямок був одним із найгарячіших, адже росіяни не полишали постійних спроб прорвати оборону».

Як розповідає гвардієць, обстріли могли починатися рано-вранці і тривати до пізньої ночі. Незважаючи на це, військові продовжували укріплювати позицію. Він відзначає, що для піхоти, завдання якої виконував підрозділ НГУ, наявність укріплених позицій має вкрай важливе значення та дає можливість зберегти життя особового складу.

«Зараз бойові дії проходять зовсім по-іншому – з боку росіян постійні артилерійські обстріли та спроби наступу», - відзначає військовий. У травні «Лісник» зустрівся з ворогом «обличчям в обличчя».

Фото військової частини 3011

«Вони намагалися захопити нашу позицію в ближньому бою. Почали закидати окоп гранатами, щоб вбити нас або змусити здатися. Але план ворога не спрацював – їх було знищено. Це були такі емоції, їх ні з чим не порівняти - коли ми дізнались, що перебили майже взвод росіян за лічені хвилини. Від їхнього штурмового підрозділу залишився лише один бурят, сховався від нас в глибині позиції та якийсь час відстрілювався. Вже після бою я зрозумів, що отримав поранення в ногу», - розповів гвардієць.

«Лісник» поділився, що про важкість поранення зрозумів вже тоді, коли побачив просочену кров’ю тканину. Чекаючи на медичну допомогу гвардієць самостійно наклав турнікет. В той самий момент, ввечері, знову почався обстріл. Йти самостійно Олександр не міг, йому довелося повзти до найближчого укриття.

Він зазначив, що зрозуміти звідки і куди летіли снаряди було неможливо, тому, зізнається, в якусь мить зціпив зуби та стиснув гранату в руці. Розумів – якщо прийдуть росіяни, діяти доведеться без коливань. Був готовий ціною свого життя знищити окупантів.

«Я постійно думав про своїх дітей, про найменшого. Думав, як побачу їх, як обійму. Ці думки допомогли мені триматися та не втрачати надію», - розповідає гвардієць. «За кілька годин обстріл закінчився і я почув голоси. Вони ходили між гілками, гукали та питали чи є хтось поранений після бою. Після кодового слова я обізвався, зрозумів – свої», - говорить чоловік. Олександра евакуювали до районної лікарні, а згодом – у військовий госпіталь для подальшого лікування.

«А як інакше? Ми не прийшли на їхню землю, ми захищаємо свою», - підкреслює «Лісник».

Нагадаємо, що криворізька гвардійка розповіла про службу під час війни на Донеччині.