Фото із мережі Інтернет

Про те, як боротись із гострою особливо небезпечною вірусною хворобою сказом, читайте у нашому матеріалі.


Рабієс або гідрофобія - сказ - гостре особливо небезпечне вірусне захворювання всіх теплокровних тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом сказу. У результаті інфікування у тварин розвивається енцефаліт зі стрімким походженням центральної нервової системи. На жаль, сказ завжди закінчується смертю.


Основні причини сказу та шляхи передавання інфекції


Джерелом та переносником збудника сказу є усі теплокровні тварини, із яких найбільш небезпечні для інфікування людини м’ясоїдні (дикі та домашні). Основними способами передавання сказу від хворої тварини до людини є такі:

  • укус;
  • подряпина та мікроушкодження шкіри
  • потрапляння зараженою слини на слизові оболонки.

Найчастіше збудниками у домашніх умовах стають коти і собаки, а в дикій природі - лисиці та вовки, червоні лиси та кажани. Досить часто хворіють на сказ домашні коти, що харчуються мишами чи пацюками. Особливо небезпечними для людини можуть стати собаки, для яких укус - єдина захисна реакція.


У Національній службі здоров’я України застерігають: якщо вас укусила чи лизнула безпритульна або дика тварина, негайно зверніться до лікаря!


Основні симптоми сказу


Симптоми сказу у людини можуть проявлятись у період від 7 днів до трьох місяців. Низка факторів може вплинути на час інкубаційного періоду, який може збільшитись до одного чи трьох років. Фактори, які впливають на інкубаційний період сказу:


  • місце, кількість та глибина укусів (найнебезпечніші укуси - за голову);
  • кількість та активність вірусу, що потрапляє у рану;
  • вік постраждалого (діти вразливіші за дорослих).


Для людей із активним сказом характерні гіперактивність, гідрофобія (боязнь води) та інколи аерофобія (боязнь протягів або свіжого повітря). Смерть настає за кілька днів у результаті зупинки роботи серця, дихання.



На паралітичний сказ припадає близько 30% усіх випадків захворювання у людей. Ця форма сказу триває довше за попередню із легшим перебігом. М’язи поступово паралізуються, починаючи з місця укусу чи подряпини. Повільно розвивається кома, і настає смерть.


Про симптоми сказу у тварин та перші дії при підозрі на сказ читайте тут.


Лікування сказу


У разі інфікування людини показані негайна госпіталізація і введення антирабічної вакцини. Таких щеплень має бути шість за  призначення вакцини Індіраб: у день звернення до лікаря (0-й день), а потім на 3-й, 7-й, 14-й, 30-й і 90-й дні,або по іншій схемі при застосуванні іншої вакцини.


Антирабічна вакцина запобігає виникненню захворювання у 96–99% випадків.


Вона ефективна у разі початку курсу не пізніше 14-го дня з моменту укусу чи обслинення. Утім, курс імунізації призначають навіть через кілька місяців після контакту із хворою або ж підозрілою на сказ твариною. Антитіла у людини з’являються тільки на 12–14-й день, а максимальні їхні рівні досягаються лише через 30–40 днів. Імунітет стає дієвим приблизно через два тижні після закінчення курсу вакцинації та залишається таким упродовж року.


У разі небезпечної локалізації укусів (обличчя, шия, голова, пальці рук, промежина), множинних або дуже глибоких поодиноких укусів, ослинення слизових оболонок, будь-яких ушкоджень, завданих хижими тваринами, кажанами й гризунами, коли є ризик короткого інкубаційного періоду, окрім вакцини застосовують і антирабічний імуноглобулін. Інкубаційний період може скоротитися до 7 діб — це менше, ніж час вироблення поствакцинального імунітету. Якщо з моменту контакту із твариною минуло більше трьох діб, антирабічний імуноглобулін не застосовують.


Загалом лікувальні заходи спрямовують на зменшення страждань хворого.  Його кладуть до окремої палати і забезпечують максимальний спокій. Для зниження збудливості призначають наркотичні засоби. Втрати рідини поповнюють шляхом внутрішньовенного введення сольових розчинів, плазмозамінників, розчину глюкози. За потреби здійснюють штучну вентиляцію легень.


Останнім часом у світі обговорюють ефективність лікувального «протоколу Мілуокі», коли хворого під час лікування ввергають у штучну кому і застосовують противірусні препарати.


Медичний персонал має працювати в захисному одязі, щоб запобігти потраплянню слини на шкіру та слизові оболонки.


Профілактика сказу


Профілактичні заходи поділяються на два напрями: боротьба з носіями збудника і недопущення розвитку захворювання у людини, яку покусала чи обслинила скажена тварина.


Для профілактики сказу необхідно:

  • регулярно вакцинувати свійських тварин;тадиких м’ясоїдних тварин (пероральна імунізація шляхом розкладання у місцях їх перебування їстівних приманок з вакцинами);
  • уникати контактів із потенційно небезпечними тваринами;
  • не торкатися диких чи безпритульних тварин;
  • не підгодовувати безпритульних тварин у місцях, де постійно перебувають люди (особливо діти);
  • виконувати правила утримання тварин.

Стережіться безпритульних, а тим більше диких тварин, які не бояться самі до вас підійти.


Сказу можна повністю уникнути, якщо після укусу людина як найшвидше отримає необхідну медичну допомогу. Курс антирабічних щеплень призначають у разі ймовірного або наявного інфікування людини, після визначення приналежності випадків укусів до певних категорій контакту згідно з рекомендаціями ВООЗ. Самовільно припиняти лікування чи порушувати режим поведінки під час нього неприпустимо!

Перша медична допомога після укусу


Якщо вас укусила чи обслинила тварина (особливо дика чи безпритульна) негайно зверніться до лікаря! Якщо тварина домашня, попросіть власника надати документи, що підтверджують її щеплення.


Коли лікар недоступний, ретельно промийте рану протягом щонайменше 15 хв мильною водою, мийними засобами, дезінфектантами для обробки ран у хірургічній практиці або іншими засобами (70%-м спиртом або 5%-м розчином йоду), що нейтралізують вірус.


Після цього неодмінно зверніться по медичну допомогу.


Обов’язковому щепленню підлягають люди:


  • яких покусали скажені чи підозрілі на сказ тварини безпосередньо або через одяг навіть за найменших ушкоджень шкіри;
  • покусані будь-якими дикими тваринами (навіть без підозри на сказ);
  • подряпані підозрілими на сказ тваринами або в разі забризкування подряпин слиною таких тварин, потрапляння її на слизові оболонки;
  • які зазнали будь-якого мікроушкодження шкіри під час роботи з хворими на сказ тваринами, патологічним матеріалом або транспортування трупів тварин для дослідження.

Курс профілактичної імунізації призначають людям, які професійно пов’язані з ризиком зараження сказом: ветеринарні фахівці, ловці собак, котів, мисливці, працівники лабораторій, які працюють з вірусом сказу тощо.